Я переконаний у тому, що кожному християнину важливо мати одного сталого сповідника. Це вважаю однією з дуже суттєвих речей. Також дуже важливо, щоб кожен мав своє стале молитовне правило. У когось воно може бути дуже велике, поважне, в когось менше. У кожного – мірою його спроможності, навіть мірою фізичних сил, бо аскеза також залежить від фізичних можливостей. Адже якщо хтось має краще здоров’я, то може мати більші аскетичні практики, а для когось його хвороба – то вже свого роду аскеза, яку сам Бог наклав.
Бог дуже часто сам накладає на нас деякі види аскези, а деякі ми самі вибираємо, але дуже важливо приймати все, як із рук Божих. Одна з найпринциповіших аскез – не шукати самому якогось спеціального важливого подвигу, але аскетично прийняти свого товариша, свого сусіда, прийняти обставини свого життя чи свою особистість. Навіть останнє може бути аскезою, позаяк ми дуже часто себе не сприймаємо. Тому аскеза – це також прийняти те, що Бог посилає в наше життя. Дуже часто ми пов’язуємо аскезу з тим, що самі шукаємо, що робимо. А я вважаю, що найбільша аскеза – це прийняти те, що Бог посилає в наше життя: хвороби, проблеми, клопоти, фінансові труднощі… Не шукати своєї аскези, а з покорою і радістю прийняти те, що Бог дає.
